Тема 3. Українська Державність в 1917-1921 рр.


Урок 5. Запровадження радянської державності та її характер. “Воєнний комунізм”


План

1. Запровадження радянської державності та її характер.

2. “Воєнний комунізм”.

3. Радянсько-польська війна та Україна.

 

1. Запровадження радянської державності та її характер

Навесні 1919 р. на переважній частині України встановлено радянську владу.

У 1919 р. радянська влада в Україні проіснувала сім місяців.

 

Християн Раковський (Кристю Станчев)

(1873-1941)

Видатний політичний і державний діяч УСРР, професійний революціонер, болгарин, виходець із Румунії. Кристю Станчев у 14-річному віці присвоїв собі прізвище Раковський на честь свого родича поета Георгія Раковського, який три десятиріччя боровся з поневолювачамиі помер у вигнанні 1867 р. X. Раковський став революціонером у 15-річному віці.

Навчався у гімназії Варни, але був відрахований як ватажок учнівського бунту. Через рік юнак влаштувався в гімназію містечка Габрово, де організував роботу соціалістичного гуртка, за що його вигнано і звідти. Перебрався до Женеви, вступив на медичний факультет університету. У Женеві створив гурток болгарських студентів-соціалістів.

У 1891-1892 pp. взяв активну участь у створенні Болгарської соціалістичної партії, а в середині 1893 р. представляв її на конгресі II Інтернаціоналу в Цюріху.

Восени 1893 р. вступив до Берлінського університету, але за активну революційну діяльність був висланий із країни. Продовжив навчання в університеті Цюріха, а потім у Нансі у Франції.

Деякий час працював лікарем у Франції у містечку Больє.

У зв'язку зі смертю батька у квітні 1903 р. перебрався до Румунії, ставши власником маєтку.

За активну революційну діяльність румунська влада неодноразово заарештовувала X. Раковського, а також висилала з країни.

Лютнева революція 1917р. застала X. Раковського в тюрмі в Яссах, з якої його звільнили російські солдати 1 травня 1917 р. Він вирушив до революційного Петрограда. Після жовтневого перевороту в Петрограді X. Раковський запропонував свої послуги урядові Леніна.

В. І. Ленін запропонував на посаду голови уряду радянської України X. Раковського, а в березні 1919 р. його обрали членом ЦК РКП (б).

Під тиском денікінців і військ УНР на чолі з С. Петлюрою червоноармійці наприкінці серпня 1919 р. залишили Київ, а незабаром і всю Україну. X. Раковський виїхав до Москви, де майже півроку очолював політуправління реввійськради.

Наприкінці 1919 р. - на початку 1920 р. Україна знову опинилася під контролем більшовиків. Поновилася робота Раднаркому УСРР на чолі з X. Раковським. Становище X. Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві були при владі В. Ленін і Л. Троцький. Коли ж В. Ленін через хворобу почав відходити від справ, а головну роль став відігравати Й. Сталін, X. Раковський втратив підтримку.

Конфлікт між ним і Й. Сталіним спалахнув у 1922 p., коли генсек вирішив ліквідувати незалежний статус національних республік та утворити СРСР.

У квітні 1923 р. на XII з'їзді РКП (б) X. Раковський заявив, що союзне будівництво пішло хибним шляхом, і наполягав, щоб у московських наркоматів відібрали 9/10 їхніх прав і повноважень і передали національним республікам.

X. Раковського відкликали з України й перевели на дипломатичну роботу, призначивши замість Л. Красіна радянським представником у Лондоні. На дипломатичній роботі він працював до 1927 р. У січні 1928 р. його заслали до Астрахані, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому відділі.

Заарештували X. Раковського 31 грудня 1936 р. Він проходив у сфабрикованій справі «антирадянського право-троцькісгського блоку» разом із М. Бухаріним, О. Риковим та іншими видатними діячами. Засудили X. Раковського до 20 років ув'язнення.

11 вересня 1941 р. з наближенням гітлерівців до Орла всіх політичних в'язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед них був і Християн Раковський – людина унікальної доліі

Білий та червоний терор

Терор - особлива форма політичного насильства, якому притаманна жорстокість, цілеспрямованість. Терор завжди був знаряддям тих політичних режимів, які не мали масової підтримки населення.

Білий терор

Денікінці встановили на захопленій території режим терористичної диктатури-антинародного й антиукраїнського спрямування. Вони здійснювали масові страти. Тюрми були переповнені. Діяли військово-польові суди. В Одесі без суду і слідства страчено близько 3 тис. осіб. В Києві кинуто до тюрем 1700 осіб. На теренах України було скоєно 400 єврейських погромів.

Червоний терор

Масовий політичний терор проти своїх ідейних противників більшовики розпочали з перших днів існування радянської влади.

Більшовики створили в Україні систему каральних органів:

•        Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУНК) (спочатку її очолював І. Шварц, а з 2 квітня 1919 p. - М. Лаціс))

•        народні суди;

•        революційні трибунали;

•        робітничо-селянську міліцію;

•        спеціальні військові частини в боротьбі проти повстанців.

Надзвичайні комісії швидко виносили вироки з будь-якого приводу, десятки тисяч людей по всій Україні було розстріляно без суду і слідства.

Методи боротьби:

•        терористичні акції проти селянства;

•        арешти;

•        розстріл ззручників;

•        страти членів сімей, хто був оголошений ворогом радянської влади;

•        знищення політичних суперників більшовицького режиму.

У 1919 р. тривав рух супротиву радянській владі і радянську влада втрачала підтримку населення. Відбувалися численні повстання.

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових частин політики «воєнного комунізму».

Селянство чинило запеклий опір хлібозаготівлям і хліб більшовикам доводилося брати силою. По селах розстрілювали заможних селян, що відмовлялися, здавати урожай. Нарком продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю».

Проти повстанців більшовики направляли регулярні війська.

Каральні експедиції, проводили масові розстріли, спалювали села. Жорстокі репресії здійснювалися проти селянства тих районів, де базувалися махновці (Катеринославщини та Північної Таврії). Десятки тисяч селян, які входили до повстанської армії Н. Махна і після її розпуску у січні 1920 р. поверталися до мирної праці, було розстріляно як ворогів революції.

За порушення виробничої дисципліни робітників на промислових підприємствах жорстоко карали, навіть розстрілювали, звинувативши у саботажі. У Києві у 1919 р. було страчено 12 тис. осіб, а в Одесі, Миколаєві та Херсоні - 14 тис. У всіх великих містах організовувалися концентраційні табори, існувала система наложництва.

Більшовики не брали до уваги ніяких правових норм, а лише «революційну доцільність».

Жертвами червоного терору стали не лише поміщики, капіталісти, офіцери і члени антирадянських партій, підпільних організацій та повстанських загонів. Серед страчених було чимало безпартійних інтелігентів, священиків, службовців.

Кожен раз відновлення більшовицького режиму в Україні супроводжувалося посиленням терору і репресій.

На початку травня 1920 р. до України прибуло близько півтори тисячі досвідчених оперативний на чолі з головою Всеросійської надзвичайної комісії Ф. Дзержинським. Вони разом з місцевими каральними службами розгорнули активну кампанію проти всіх, хто був незадоволений радянською владою.

У липні 1920 р. підрозділи Всеукраїнської надзвичайної комісії переведено на воєнний стан і надано їм право виносити смертні вироки.

 

2. Повернення до політики «воєнного комунізму»

Політика «воєнного комунізму» - це система політичних та економічних заходів, масове насильство, спрямовані на впровадження нового ладу, зміцнення радянської влади, сувора централізація політичного и економічного життя.

Політика «воєнного комунізму» запроваджувалася в Україні ще наприкінці 1918 р.

Зі встановленням радянської влади в Україні у 1919 р. внаслідок Другої війни більшовиків політику «воєнного комунізму» було відновлено.

Відновлено і в 1920p., коли більшовики втретє відновили свою владу в Україні, розгромивши армію Денікіна, і діяла до початку 1921 р.

«Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами» (Л Троцькш).

Причини запровадження політики «воєнного комунізму»

1. Економіка була зруйнованою унаслідок участі країни у Першій світовій війні та двох революціях - Лютневій і Жовтневій - та за умов громадянської війни.

2. Внутрішні економічні труднощі.

3. Технічна відсталість.

4. Гостре протиборство у війні.

5. Розруха в країні.

6. Більшовики намагалися зосередити у своїх руках еконо¬мічні важелі впливу.

Суть політики «воєнного комунізму»

Сільське господарство

•        Уведення продрозкладки, примусове вилучення «надлишків» продовольства у селян. Селянам залишався лише прожитковий мінімум та посівний матеріал, решту забирали без всяких відшкодувань.

•        Здійсненням продрозкладки займалися спеціальні органи, що спиралися на комітети бідноти, які створювалися на селах, та робітничі продовольчі загони.

•        Запровадження продовольчої диктатури.

•        Державна монополія на продаж та заготівлю хліба, приватна торгівля продовольчими товарами заборонялася.

•        Нав'язування колективних господарств - радгоспів, комун, артілей - згідно з рішенням III Всеукраїнського з'їзду Рад.

У 1919 р. в Україні було створено 1256 радгоспів і понад 500 комун.

У цих господарствах панувала зрівнялівка, праця була погано організована, і більшість із них скоро розпалася.

Промисловість

•        Прискорено націоналізацію підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості, тобто практичну ліквідацію приватної власності на засоби виробництва та підприємництва.

•        Державне керівництво економікою.

•        Уведення загальної трудової повинності та створення трудових армій.

•        Усі громадяни від 15 до 50 років повинні були працювати.

•        Мілітаризація виробництва і праці.

•        Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників.       .

•        Ліквідація матеріальних стимулів до праці.

Торгівля й фінанси

•        Заборона приватної торгівлі, перехід до прямого товарообігу.

•        Згортання товарно-грошових відносин.

•        Установлення твердих цін на товари.

•        Карткова система постачання міського населення.

•        Розміри продовольчого пайка визначалися за «класовою ознакою», тобто робітнику отримували більше, ніж службовці. Проте і в робітників пайок був незначним - 300-400 г хліба на добу.      

•        Скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт.

Метода впровадження політики «воєнного комунізму»:

•        червоний терор;

•        жорстка централізація;

•        утворення комітетів бідноти як опорних пунктів більшовиків на селі;

•        утворення продзагонів;

•        реквізиції, конфіскації;

•        кругова порука.

Наслідки політики «воєнного комунізму»

•        Занепад економіки та господарської діяльності.

•        Скорочення обсягів угідь, що обробляли селяни.

•        Встановлення відкритої військової диктатури в політичній сфері.

•        Посилення командних методів керівництва економікою.

•        За рахунок пограбування селян та примусової праці робітників було забезпечено обороноздатність Червоної армії.

•        Погіршення умов життя народу.

•        Різке падіння купівельної спроможності грошей та перехід до натурального способу ведення господарства.

•        Посилення соціальної напруги.

•        Розгортання повстанського руху проти політики більшовиків. У квітні 1919 р. в Україні відбулося 98 антирадянських виступів, а в червні - липні - вже 328..

Продовольча диктатура (встановлено в Україні 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК)

Продовольча диктатура - державна монополія на продовольчі товари.

Усім продовольством розпоряджалися лише державні органи.

На принципах «воєнного комунізму» будувалася продовольча справа в Україні.

Оголошено державну монополію на найважливіші продовольчі товари - хліб, цукор, чай, сіль. Цими продуктами розпоряджалися лише державні органи. 

Народний комісаріат продовольства оголошувався єдиним органом, який мав право заготовляти і розподіляти продовольчі товари.

Розподіл відбувався за «класовим принципом»: більше – вищим чиновникам державного і партійного апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого - так званим «нетрудовим елементам» і членам їх сімей.

Вводилася продовольча розкладка.

Створювалися в містах продовольчі органи, які у проведенні хлібозаготівель спиралися на сільську бідноту і робітничі продовольчі загони. Заборонялося приватну торгівлю продуктами харчування.

 

Висновки

1. Політика радянського уряду в Україні спрямована на утвердження більшовицького режиму.

2. Економічною політикою більшовиків був «воєнний комунізм», що призвів до розриву економічних зв'язків між містом і селом, посилення централізму, втрати приватної ініціативи, до занепаду господарської діяльності в Україні та соціальної напруги.

3. Майже вся Україна була охоплена антибільшовицьким повстанським рухом, найбільшу активність серед якого виявляло селянство.

4. Усі небільшовицькі комуністичні партії України повірили обіцянкам більшовицьких лідерів і були змушені саморозпуститися. Форсовано формувалася однопартійна система.

 

3. Радянсько-польська війна та Україна

Варшавська угода (21 квітня 1920 р.)

С. Петлюра вів переговори з Польщею про створення спільного антибільшовицького фронту в Україні. У квітні 1920 р. було підписано три таємні конвенції (угоди) - політичну, торговельно-економічну, військову, відомі під загальною назвою Варшавська угода.

Причини підписання Варшавської угоди

1. Польша намагалася відновити свою державу «від моря і до моря».

2. Перехід УГА на бік А. Денікіна значно ослабив українське військо, їй потрібні були хоча б тимчасові союзники.

3. Продовження боротьби за відновлення в Україні влади: УНР вимагало значних запасів зброї, боєприпасів.

4. Союз з Польщею відкривав для України перспективи співпраці з Антантою.

Зміст Варшавської угоди

•        Польська держава визнавала право УНР на незалежне існування.

•        Директорія і головний отаман С. Петлюра визнавалися верховною (найвищою) владою в Україні.

•        Польща одержувала території Східної Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини.

•        Польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України.

•        Українському населенню в Польщі, як і польському в Україні, гарантувалися національно-культурні права.

24 квітня 1920 р. Між Польщею й УНР було підписано військову конвенцію, яка стала складником Варшавської угоди й передбачала спільні дії проти більшовицьких військ в Україні:

а) збройні сили Петлюри підпорядковувалися польському командуванню;

б) УНР давала згоду на підпорядкування залізниць польському управлінню і на спільну валюту;

в) Польща зобов'язувалася забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування на території України - продовольством і фуражем;

г) УНР і Польща зобов'язувалися вести спільні дії проти Росії і радянської України.

Недоліки Варшавської угоди

1. УНР опинилася в залежному від Польщі становищі.

2. Суперечила договору між УНР і ЗУНР про Злуку.

3. Створила умови для скасування ЗУНР

У межах Польщі залишалися українські землі: Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся, а також Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина.

Наступ польсько-українських військ

25 квітня 1920 р. Польща вторглася в Україну

Разом з польськими військами наступала армія УНР.

Усього наступало: 1) три польські армії (40 тис. вояків); 2) українська армія (15 тис. українських воїнів): дві дивізії під командуванням полковників Удовиченка та Безручка; 5-тисячна військова група на чолі з Ю. Тютюнником, яка на початку травня 1920 р. повернулася з зимового походу.

Об'єднаним польсько-українським військам протистояли радянські частини Західного (Білорусія) та Південно-Західного (Україна) фронтів.

Фронт було прорвано польсько-українськими військами, радянські війська відступали в напрямку Києва. 6 травня 1920 р. Польська армія та частини УНР вступили до Києва.

Наступ польсько-українських військ було зупинено на лінії Вишгород-Бровари-Бориспіль.

9 травня 1920 р. Польська армія та частини УНР форсували Дніпро.

Проте на одеському напрямку війська Польщі і С. Петлюри не змогли вийти до Чорного моря, а були зупинені на лінії Ямпіль-Гайсин-Липоведь-Біла Церква.

5 червня 1920 р. Радянські війська прорвали фронт і вийшли в тили польської армії.

12 червня 1920 р. Поляки залишили Київ, щоб попередити загрозу оточення.

Сподівання С. Петлюри на антибільшовицьке повстання українського селянства не виправдалося, бо селянство не хотіло підтримувати нових окупантів.

Війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевського розпочали розвивати наступ на Варшаву.

Війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Єгорова повели наступ на Львів.

Причини поразки Польщі та військ УНР

1. Українське населення вороже ставилося до польської окупаційної влади.

2. Негативну реакцію у населення викликали грабежі, репресії, єврейські погроми, що їх чинили польські інтервенти.

3. Розгортався партизанський та підпільний рухи проти польської окупації.

4. У боротьбі проти Польщі народні маси підтримували контрнаступ Червоної армії.

Польський режим і ставлення до нього населення

По мірі просування польського та українського військ здійснювалися реквізиції та побори на користь польської влади. Українське населення розглядало поляків як «панів», що хочуть в Україні встановити свою владу.

1. Поляки створювали на території України свій адміністративний апарат з польської шляхти.

2. Відновлювали поміщицьку владу на землю.

3. Були спроби повернути поміщикам землю і маєтки.

4. Здійснювали репресії щодо українського населення.

5. Вивозили до Польщі промислове устаткування, товари, сировину тощо.

Усе це спричинило селянські повстання і дію в тилу польських військ підпільних організацій.

Подальший перебіг війни та її підсумки

14 травня 1920 р. Контрнаступ радянських військ силами Західного фронту у Білорусії. Поляки підтягнули резерви, перекинули частини сил з України і зуміли виправдати становище.

26 травня 1920 р. Наступ радянських військ на Південно-Західному фронті (командувач О. Єгоров).

Червона армія зайняла Житомир, Київ (12 червня 1920 р.), Новоград-Волинський (27 червня 1920 p.), Рівне (4 липня 1920p.).

Противник був змушений залишити Вінницю, Жмеринку, Кам'янець-Подільський. Бойові дії перенесено на територію Західної України.

245

 

4 липня 1920 p. Наступ радянських військ на Західному фронті (під командуванням М. Тухачевського). Радянські-війська визволили Білорусію.

Кінець липня 1920 р. Радянські війська вступили на територію Польщі. Але вони відірвалися від баз постачання і були знесилені втратами. Втрутилася Антанта, яка надала Польщі допомогу, а радянському уряду рекомендовано розмежуватися з Польщею по так званій лінії Керзона.

Нота Керзона

(міністра закордонних справ Великої Британії від 11 липня 1920 р. за дорученням Верховної ради Антанти до радянського уряду)

1. Пропонував Росії перемир'я з Польщею.

2. Польські війська мали відійти за «лінію Керзона», визнану в грудні 1919 р. Антантою східним кордоном Польщі.

17 липня 1920 р. Відповідь радянського уряду на ноту:

•        радянський уряд відкинув вимоги Керзона;

•        заявлено, що польський уряд має сам звернутися до уряду РРФСР.

22 липня 1920 р. Польський уряд від свого імені запропонував розпочати мирні переговори. Утім наступ радянських військ тривав.

Початок серпня 1920 p. Війська Західного фронту наступали на Варшаву, Південно-Західного - на Львів.

27 серпня 1920 р. Польські війська почали наступ з району Любліна і завдали удару у фланг Західного фронту. Почався відступ Західного і Південно-Західного фронтів.

Причини невдач радянських військ на польському фронті:

•        відрив військ від тилів;

•        значні втрати;

•        перехід польського кордону викликав протидію місцевого населення;

•        розгортання національно-визвольного польського руху в тилу;

•        розрив між Південно-Західним і Західним фронтами;

•        Польща провела мобілізацію і знову отримала перевагу воєнних сил;

У зв'язку з тим що ні в Польщі, ні в радянській Росії не було вже сил для нанесення вирішального удару, між Польщею і радянською Росією укладено перемир'я.

12 жовтня 1920 р. Перемир'я між Польщею та Росією. Це означало розрив з УНP.

Українські війська продовжували вести боротьбу самостійно.

Листопад 1920 р. Контрнаступ Червоної армії проти українських військ, які змушені були відступити за Збруч.

На польській території рештки української армії було роззброєно й вона перестала існувати як організована військова сила.

Більшовики на території, де вони наступали, намагалися проголосити радянську владу. Виникають маріонеткові радянські уряди.

1. Польський Тимчасовий революційний комітет на чолі з Ф. Дзержинським.

Ревком своїм маніфестом проголосив створення Рад, націоналізацію підприємств, експропріацію поміщицьких маєтків і створення наймитських комітетів, для управління ними.. .

2.      Галицький революційний комітет на чолі з В. Затонським, який проголосив про утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (15 липня 1920 p.). Лише 67 днів проіснувала Галицька соціалістична республіка зі столицею у Тернополі.

Ревком видав декрет про конфіскацію поміщицьких і церковних земель, націоналізацію промисловості та банків тощо.

3. У серпні 1920 р. в Соколівському повіті комуністи підняли повстання проти поляків і проголосили Бойківську Радянську Республіку.

Принесена на багнетах Червоної армії нова влада не була сприйнята місцевим населенням і не мала його підтримки.

Підписання Ризького миру (18 березня 1921р.)

1. Скасовувалася Варшавська угода між Польщею й УНР.

2. Польща визнала існування Української Соціалістичної Радянської Республіки.

3. Під контроль Польської держави перейшли Підляшшя, Холмщина, Західна Волинь і Західне Полісся.

4. Інші частини Правобережжя відійшли до УРСР.

5. Східна Галичина залишалася за Польщею.

 

Висновки

Узаконювалося розчленування і пограбування українських земель.

Новий кордон, з включенням до Польщі Східної Галичини по р. Збруч, 14 березня 1923 р. затвердила Рада послів у Парижі. Тоді само уряд ЗУНР у вигнанні, опублікувавши антиокупаційний маніфест, самоліквідувався.

Припинення боротьби регулярних українських військ

У жовтні 1920 р. між Польщею і радянською Росією укладено перемир'я.

Війська УНР вимушені були вести боротьбу з більшовиками самостійно.

У листопаді 1920 р. вони перейшли за р. Збруч і опинилися на польській території, де українських вояків роззброїли.

Другий зимовий похід (листопад 1921 р„ його ще називають льодовим)

У рейді брало участь 1500 вояків.

Цей похід відбувся тоді, коли уряд та армія УНР перебували у Польщі, а в Україні ширився партизансько-селянський рух. Планувалося провести рейд тилами радянських військ із метою організації масового антибільшовицького повстання. Керували походом Ю. Тютюнник, Ю. Отмарштейн. У рейд пішли лише добровольці.

Частина учасників рейду після напружених боїв повернулася на вихідні позиції за кордонами України. Утім велика група, здобувши Коростень, продовжувала рейд. Одначе їй довелося повернути на захід. Очікуване масове повстання не почалося. Селянство під впливом непу почало залишати повстанські загони. Незабаром учасники рейду опинилися в оточенні в районі містечка Базар на Житомирщині. Вирвалася з оточення лише частина.

359 із 443 захоплених у полон бійців розстріляли більшовики. Трапилося це 23 листопада 1921 р. Лише 120 вояків дійшло до польського кордону.

Героїчний Другий зимовий похід,був останнім збройним виступом армії УНР проти більшовицької навали в Україні.

Причини невдач українських військ

1. Бракувало зброї та боєприпасів.

2. Не було налагоджено тісної взаємодії з'єднань.

3. Штаби С. Петлюри невчасно одержували необхідну інформацію.

4. Нездатність Директорії створити стабільний політичний режим.

5. Несприятливі зовнішньополітичні умови.

Наслідки поразки Директорії

1. Встановлення більшовицької влади.

2. Зростання національної свідомості.

3. Набуття державотворчого досвіду.

Поразка білогвардійців у Криму

Кримське угруповання білогвардійців очолив командир кавказького корпусу барон П. Врангель. Він Створив уряд Півдня Росії та проголосив себе правонаступником Денікіна.

На озброєнні Врангеля налічувалося понад 27 тис. шабель, 108 гармат, 630 кулеметів, 24 бронеавтомобілі, 12 танків, 4 бронепоїзди.

Врангель намагався знищити більшовицьку владу.

Його позиція щодо України змінилася: він визнавав право за Україною самостійно вирішувати свою долю.

Якщо Денікін відкидав будь-які пропозиції щодо суверенітету України, то Врангель вже погоджувався вести на цю тему переговори.

Він пообіцяв провести соціально-економічні та політичні перетворення, щоб дістати підтримку народних мас:

• робітникам було обіцяно «державний захист» від сваволі підприємців;

• селянам обіцяно передати частину поміщицьких земель за великий викуп.

Боротьба за державність об'єднала сотні тисяч патріотів.

6 червня 1920 р. Армія Врангеля почала наступ, розбила 13-у радянську армію, що блокувала вихід з Кримського півострова.

Кінець липня - початок серпня 1920 р. Проходили запеклі бої в районі Олександрійська - місто кілька разів переходило з рук у руки. Війська Врангеля було зупинено в боях під Каховкою на лінії Херсон-Каховка-Нікополь-Маріуполь.

Переговори делегації УНР з представниками П. Врангеля

25 серпня 1920 р. Делегація УНР, очолювана полковниками І. Литвиненком і М. Кротом, прибула до Ялти, щоб використати врангелівців для спільного антибільшовицького повстання.

10 вересня 1920 р. Відбулася урочиста зустріч делегації УНР і Врангеля. Утім конкретної угоди досягнуто не було.

Позиція махновців щодо врангелівців

Білогвардійці, спробували дістати підтримку махновців, надіславши до них делегацію з пропозицією про спільні дії проти Червоної армії. Н. Махно відмовився від будь-яких переговорів і наказав стратити врангелівського парламентаря капітана Михайлова.

Радянське командування провело додаткову мобілізацію й утворило окремий Південний фронт, який очолив М.Фрунзе.

Для боротьби з армією Врангеля більшовики мали: 133 тис. багнетів і шабель, 57 бронеавтомобілів, 17 бронепоїздів, 45 літаків.

Після контрудару з каховського плацдарму врангелівці під загрозою оточення почали відступати в Крим, під захист укріплень Турецького валу. В основі ширина Турецького валу перевищувала 15 м, висота - 8 м. Перед ним був рів 10 м завглибшки й понад 30 м завширшки. Його захищали два ряди загороджень із колючого дроту. На вершині пролягала третя лінія укріплень: там виставили 70 гармат і 150 кулеметів За укріпленнями Турецького валу в районі Юшуні розташувалася наступна лінія оборони з шести ліній окопів .

7 листопада 1920 р. розпочався штурм укріплень, який тривав 5 днів.

Червона армія форсувала Сиваш, подолала Чонгарські та Перекопські укріплення й вступила до Криму.

Рештки врангелівців спішно евакуювалися в Туреччину (близько 150тис. білогвардійців і біженців).   

Червоний терор у Криму

1. Наприкінці 1920 р. реввоєнрада Південного фронту почала проводити масові репресії проти офіцерів врангелівської армії. Офіцерів, які повірили радянській владі, що їм буде надано помилування, чекала смерть.

2. Винищувалися й махновські частини, які найкраще показали себе в боях з білогвардійцями.

3. На початку 1921 р. розпочалися розстріли мирного населення і біженців з різних районів колишньої Російської імперії.

4. Розправлялися з заможними верствами населення, інтелігенцією, буржуазією.

5. Розстрілювали студентів, лікарів, учителів, священиків, журналістів.

6. Від грудня 1920 р. до весни 1921 р. в Криму було розстріляно близько 100-150 тис. людей.

 

Контрольні запитання

1. Дата прийняття першої Конституції УСРР?

2. Коли в Україні був встановлений білогвардійський окупаційний режим?

3. Складова частина політики більшовиків в Україні в 1919 р.?

4. Головою Раднаркому було обрано?

5. Які положення характеризують економічну політику Денікіна?

6. «Примусове вилучення державними органами майна окремих громадян чи юридичних осіб – це…»?

7. Коли, за яких умов і чому режим А. Денікіна зазнав краху в Україні?