Тема 8. Наш край у 1900-1939-х р.


Урок 4. Особливості адміністративно-територіального устрою, економічного і соціального розвитку краю у 1921-1939-х роках


План

1. Особливості адміністративно-територіального устрою, економічного і соціального розвитку

 

1. Особливості адміністративно-територіального устрою, економічного і соціального розвитку

В результаті польської інтервенції і перепетій братовбивчої громадянської війни значна частина Західної України після підписання 18 березня 1921 року Ризького договору відійшла до Польщі.

Території нинішніх Рівненської, Волинської областей та Кременецького району Тернопільщини були об'єднані у Волинське воєводство з центром у Луцьку, до складу якого ввійшло 11 повітів.

У складі воєводства опинились великі міста – Рівне, Луцьк, Ковель, Володимир, Дубно, Острог, Кременець, Здолбунів та менші – Берестечко., Горохів, Костопіль, Любомль, Березно.

Уряд Польщі вважав анексію Волині природною і безповоротною, тому робив усе, щоби в короткі строки соціально-політичне, економічне й духовне життя інкорпорувати.

Українське населення всіляко утискувалось, розпалювалась національна ворожнеча. Українців не брали на службу в державні установи.

Ні про яку охорону здоров’я не могло бути й мови.

Це визначило курс на утиски й обмеження не тільки суспільно-політичного, а й національно-культурного характеру.

Уряд Польщі штучно гальмував розвиток промисловості в окупованих районах, зробивши їх ринками збуту.

Державною мовою на споконвічних українських землях стала польська, посади в державному апараті посіли в першу чергу поляки.

Утисків зазнала освіта. Середніх українських шкіл не було окрім трьох українських приватних гімназій в Рівному, Луцьку, Кременці. Політика полонізації згубно відбилась на складі вчительства: вже 1927-1928 навчального року вчителів-поляків нараховувалось 1535, українців - лише 447.

Селяни задихалися від малоземелля і черезсмужжя. Навіть офіційні власті визнавали, що економічне становище села незадовільне. Протягом багатьох років вона лише окремим селянам дозволяла випасати худобу на своїх угіддях, а всім іншим забороняла і навіть стягувала штрафи за потрави.

Шукаючи кращої долі, багато сімей виїхало до Канади, Аргентини та інших країн.

Польські пани тримали український народ у темноті та неуцтві, щоб легше було експлуатувати його.

Колоніальний режим, встановлений правлячими колами Польщі, численні прямі і не прямі податки робили становище селян надзвичайно тяжким, що зумовило зростання їх активності й національно-визвольній боротьбі. На Волині розгорнулися партизанська боротьба проти польських окупантів. Один із партизанських загонів діяв і в районі Овадно, Так, 19 листопада 1929 року він спалив маєток в селі Вербі, в збройній сутичці було вбито поміщицю і кількох охоронців маєтку.

1 серпня 1931 року устилужці провели демонстрацію за зміцнення миру, проти підготовки нової світової війни. У червні 1936 року устилузькі робітники виступили проти фашизму. Коли в 1936 році в Ковельському повіті почався великий селянський страйк, який незабаром охопив всю Волинь, жителі міста відразу ж підтримали його.

Економічний і національний гніт, політичне безправ’я, насильство загострювали класову боротьбу на Волині, в ході якої в багатьох містах і селах виникли націоналістичні осередки

Полум’яне слово націоналістів надихало на боротьбу проти гнобителів. У період економічної кризи 1929-1933 рр. вона особливо посилилась і набрала яскраво виявленого політичного характеру.

Голод, злидні, неможливість знайти роботу – ось що принесли польські колоністи жителям Волині. Особливо переслідувалося українське населення. Правлячі кола Польщі всіма засобами придушували українську культуру, здійснювали політику насильницького ополячування. Українців, які не хотіли переходити у католицтво, звільняли з роботи.

Курс польського освітнього Міністерства був спрямований на ліквідацію українських навчальних закладів, бо, як пояснив міністр Грабовський, «українці та білоруси при досягненні певного ступеня суспільної свідомості будуть вимагати національного возз'єднання зі своїми співвітчизниками в Радянській Україні і Білорусії». Цей курс досить швидко дав свої жахливі наслідки.

Утисків зазнавала й українська православна церква. Особливо на території сусідної Холмщини. Українські церкви закривалися, священиків переслідували і, навіть, фізично знищували.

1937 року з 389 церквів українських залишилося тільки 51, 149 були перетворені на костьоли, 189 - зруйновано.

Гонінь зазнавав просвітницький рух – чи не єдина форма українського національно-культурного житя.

У 20-30-х роках у Кременці діяли українська і польська гімназії, православна духовна семінарія, середня сільськогосподарська школа з агро-хімічним та лісовими відділами, ряд інших закладів. Авторитет місту складали бібліотека і музей, що займав на Правобережжі помітне місце, мав багато "великих зал і кімнат, вщерть заповнених експонатами з місцевої флори, фауни, геологічних напластувань та мінералогічних багатств краю".

Протягом 1931-1939 pp. у Луцьку діяло Товариство імені митрополита Петра Могили, яке ширило знання й православну віру серед українців краю.

 

Контрольні запитання

1. Чи сприяв уряд Польщі розвитку промисловості і сільського господарства краю?

2. Чи брали українців на службу в державні установи?

3. Яким було медичне обслуговування населення?

4. Кому в основному належала в цей час земля у селі?

5. Яке відношення було у поляків до української мови?

6. Яким був стан промисловості і торгівлі у нашому краї?